МАРИХУАНА план Каннабис ГИДРОПОН Конопля Мончегорск

Тема: Как я взяла планку закладок, побежала к маджонам и сходила в кино, прихватив с собой герр и копье

Всем привет, здорова братцы и сестренки! Расскажу вам одну историю, которая случилась со мной пару дней назад. Уверен, вас ждет настоящий адреналин! Садитесь поудобнее, раскрывайте свои глазки и втыкайте в экран – начинаем!

Однажды, по зыбким просторам темной киевской ночи, случайно узнал, что один крутой пацан, по имени Димасик, разводит зеленые закладки. Не простые, а галлюциногенные шишки марихуаны! Испытав огромную эйфорию от этой новости, я сразу решил, что это мое! Что еще делать в этот вечер – пиздеться с гопотой на улице или запастись веселым досугом? Разумеется, я выбрал последний вариант!

Итак, купил я себе новенькую куртку с карманами на молниях – идеально подходящую для таких дел. Отправился на место, спрятал туда маджон-планку закладок, добавил немного герра на всякий случай, чтобы не запасть в тему без запаса.

Прогулялся я по улицам, как настоящий гопник, улыбаясь и даже здороваясь с прохожими. О Наташка, боже, какая она была красавица! Длинные ноги, карие глазки, волосы аж до попы. Я так и не смог удержаться и подошел к ней с крутым приколом. Лицо ее сразу приобрело странное выражение, будто она увидела глюки!

"Эй, Натка, как жизнь? Умчался от ваших звезд в космосе? Ха-ха!" - я пошутил, показывая на свою куртку.

Наташка, конечно, не поняла шутки и даже не стала отвечать. Ну что с нее взять, она же не в курсе всего этого нашего наркоманского гасса, это наша тусовка, братцы!

Продолжая свое путешествие по улицам Киева, я заметил кинотеатр, в котором шло такое крутейшее говно! И даже не думал долго, сразу вспорол мешок с закладками и запихнул все это дело себе в рот, разжевывая все как настоящая зверушка!

В очереди к кассе стоял батя, сидящий на кривых ногах и пахнущий хуево. Ну, ладно, не важно. Он даже не заметил, что я обдолбаный, потому что сам был засранец, пиздец!

Взял билет, бахнул себе еще герра в вену, чтобы усилить эффект, и влетел в зал. Картина началась и была такая прекрасная! Я вспомнил, как летел с автострады, бравировал перед копами насчет герра и харкал на полицию.

Фильм был такой гипер-галлюциногенный, что я полностью потерял чувство реальности. Каждый кадр стал живым, я чувствовал каждое движение на экране, будто сам был внутри. Мой мозг просто плавился от кайфа! Очки в 3D непрерывно летали навстречу моим глазам, создавая эффект крутого плана!

Дружно с пацанами, которые сидели рядом, мы визжали от радости и хохотали, будто испытывали колоссальный глюк. Смеялись, как лохи, но нам было похуй! Ведь мы были обдолбаны и всем на этом горело!

Фильм подошел к концу, и мы, всеми левыми и куцыми, вывалились из зала на улицу. Там нас ждал новый приключения, в которые мы с огромной радостью кинулись.

Такую мощную эйфорию я испытал давно! Я вспомнил, что сунул герр в карман куртки и предложил парням замутить небольшой дуделку в тусняке близжайшего подъезда. Как будто они даже не думали отказываться!

Вот такая история, братцы! Знаю, что это полная жесть, но это наша жизнь. Иногда надо влетать в такие вещи, чтобы почувствовать настоящий пиздец! Жизнь слишком коротка, чтобы сидеть и пропускать крутые моменты, даже если тебе приходится запихивать себе в рот закладки и бегать с глюками. Ищите свое наслаждение в этой череде серых будней и не упустите возможность окунуться в мир адреналина и наркомании!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...